УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ НОВОГРАД-ВОЛИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ, ІНФОРМАЦІЙНО-МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР

Шкільний театр у Новоград-Волинській СШ №4 : Почуття, народжені у серці

Актова зала СШ № 4…

Лунає чарівна мелодія, на сцені гарні декорації, серед яких увагу до себе притягує великий годинник. Час, щось пов’язане з часом… Невже це цікаво? Можливо…

У рамках регіонального семінару вчителів-філологів, що відбувся 12 лютого, у насиченій програмі, яку підготували його учасникам інформаційно-методичний центр та СШ №4, Ковальчук Надія Петрівна, вчителька української мови і літератури, керівник літературної студії «Альфа», представила п’єсу-нарис, яка має досить глибоку назву «Над часом».

Час… А що знаходиться над ним, що залишається вічно, що ніколи не зникає… Хіба є щось таке? Над такими філософськими питаннями заставляє задуматися ця вистава.

Спочатку дивишся насторожено, а далі – затамувавши погляд. Актори (діти 7 класу) зуміли не лише зіграти, а й пережити та відчути показане.
Хвилина, закохана у Годинникаря, чарівна, весела і водночас сумна, бо ж примара, бо ж заборонено кохати, хоча вже зустріла його… Година - найстарша донька Часу – знає, чого не варто робити, але переживає за свою сестру. Хвилина – ще зовсім дитина, але їй так теж хочеться покохати… У цих химерних образах вгадуємо себе, своїх знайомих. Дивлячись і слухаючи їх, розуміємо, що час не владний над любов’ю, що вона найважливіша в житті.
А танок Хвилини, Години і Секунди нагадав про швидкоплинність нашого життя, про те, що варто поспішати зробити, над чим задуматися.
Надзвичайно вразив Годинникар, який зумів передати і закоханість і розчарування від неможливості бути разом, і впевненість у неминучості свого кохання.

Неперевершена гра маленьких акторів, стовідсоткова віддача, непідробна чутт

У той же час п’єса сповнена висловів, що змушують наш мозок сколихнутися й активно працювати. На душі світло і приємно, але на словах не можна передати весь океан почуттів, які народжуються в серці.
Вистава закінчується вибухом найкращих сповідей героїв. Актори з червоною стрічкою в руках... Усе це наштовхує на думку, що кохання вічне...
Останні акорди. Разом, але не поруч. Назавжди і ніколи. Кожну вічність. Кожну мить…
Лунає музика, пісня про годинник, про життя.
Так і хочеться сказати: «Життя – це мить! Любімо!!!»

Антоніна ВАКУЛЬЧУК, учитель української мови і літератури ЗОШ №10